Життя
мене побило наче
градом
Квітневий
цвіт, що ледве
проростав ;
Та
не назву ні
пеклом це, ні жахом,
Хоча
таких мук мало
хто зазнав.
Мені
здавалось часом, помираю,
Нема
наснаги, сил і
почуттів … -
«За
що мій Боже
я отак страждаю» !?
-
Кричав…
І було все
не так як
я хотів…
Хотілось
волі, слави і
багатства !
Хотілось
шанування від земних
царів !
Я
був готовий навіть
і до рабства…
Так
сатана душею володів…
Я
ніби бачив, та
засліпленим був розум,
Я
ніби жив, не
помічаючи що вмер ;
Що
є не з
Богом, як хотів,
а з демонами
разом,
І
злий дух заздрості,
- хробак, сердечко
моє жер !
…Був
літній ранок, сонце
ще не встало…
І
раптом я відчув, -
душа так сильно
прагне каяття,
Що
заволав, упавши на
коліна, закололо жало,
Яке
сиділо глибоко, труячи
почуття…
Як
я заплакав ! як
пригнітив сором,
В
душі моїй перевернувши
все ;
І
я відчув потребу
бути з Богом,
Бо
ще Йому ні
йоти не звернув…
Моя
душа - єдине
що я в
змозі дати,
О
як потрібна їй
любов Спасителя, Христа !
Та
головне про жертву
й приклад пам’ятати,
Бо
через всі випробування
до тебе тягнеться
Ісусова рука.
Вона
піддержить, витягне, дасть
сили,
Врятує
навіть, якщо ти
стоїш вже на
краю ;
Відчуй
потребу, не тільки-но
для себе жити,
Спасай
від мук пекельних
сім’ю свою в раю
!