|
В
мить, коли серце
вже знов не
заб’ється,
Я
відчую, - на
суд Божий йду ;
В
другий раз все
з нуля не почнеться,
Щоб
життя взнати справжню
ціну.
Скільки
б ти не
приховував правду
Перед
Богом відкриєш себе ;
Не
проси на землі
вічну славу,
Лише
віра до неї
веде !
А
вона не кричить
на півсвіту,
І
в проханні не
тягне руки ;
Та
як тільки говорить
молитву ,
В
кожнім серці її
голоси…
Душу
здійме до неба
в натхненні !
Все
земне тільки мить,
лише крок ;
І
ми будемо в
вірі спасенні,
Якщо
в душах у нас живе
Бог…
Кожна
мить, це -
краплина в сторіччях,
І
цеглинки, що створюють
храм ;
Сльози
й радість на
наших обличчях…
За
одну з них
я вічність віддам.
За
ту мить, в
яку Бога побачу !
Як
же важко до
неї я йшов…
Всіх
хто зрадив мене
тут пробачу,
Бо
в небесний світ
вже перейшов.
В
тому світі все
зовсім інакше,
Там
за віру не
судять людей ;
Думай
вчасно, ще тут про
подальше,
І
тоді, Бог з
любов’ю пригорне тебе
до грудей.
|