Скажи
мені для чого
все живеш,
І
рано вранці починаєш
день з турбот
ти ?
Чи
Господа своїм спасінням
визнаєш,
Чи
розмовляєш з Ним
через Писання, і
молитви ?
Скажи
мені, чи знаєш
сенс життя,
Чи
розумієш власне значення
у світі ?
Чи ти прийшов,
щоб піти в
небуття ?!
Не
знаєш ?... але таємниці
ті для нас
вже є відкриті.
Людину
створено, щоби вона
була щаслива,
Та
гріх спокусу в
серце її дав ;
І
ось тепер вона
у почуттях мінлива,
Розумний,
хто про Господа
згадав.
Бо
Він віддав Своє
життя за людство,
Недосконалих викупив
з гріху ;
Простивши
нам обмани, зради,
буйства…
Багато
так, лише за
рису в нас
одну.
За
те що каємось,
до сліз, до
болю, до нестями ;
І
Богу молимось, - «пробач, в
ім’я Христа»…
На
Божій ниві будемо
женцями,
Бо
стигне вже в
колосах пшениця золота.
Та
точить черва душу
нам, і тіло,
І
крає серце злий
своїм серпом ;
Щоби
воно нестерпно так
боліло,
І
мали б страх
ми перед праведним
судом !
Та
той, хто Бога
любить й пізнає,
І
ставши грішним, кається,
і прагне порятунку ;
Замість
земних турбот у
спадок вічність дістає,
Де
вже нема хвороб,
і болю без
рахунку.
Бо
ти живеш, не
щоби вмерти з
ранку,
Втекти
від випробовувань в
нікуди, в хмари,
в небуття ;
Рятуйте
душу, що ввійде
у вічність змалку,
Ось
це по справжньому
безцінне є знання…