Серце
не камінь, навіть
жорстоке,
Навіть
льодяне розтопить вогонь ;
Ранить
й його почуття
це глибоке,
Коли
доторкнеться, дитини долонь
До
рук загрубілих, лукавих
й розпусних,
Що
звикли триматись за
зброю війни ;
І
мозок, що змови
плів в барвах
тих чудних,
В
ту мить закричить,
- «Припини» !...
Покайся
дитині,
Бо
бачать Ісуса ще
очі її голубі ;
Вона
донесе до Творця
твої мрії,
Такі
ж самі мали
й святі…
Ти
прагнеш любові, шукаєш
спасіння,
Та
тільки в шляху
заблукав ;
Бур’яном
покрилося добре насіння,
Й
молитися як, ти
не знав…
Спитайся
в дитини,
Що
очі відкрила сьогодні уперше на
світ ;
І
не спокусилась гріхами
земними,
В
яких ти живеш
стільки літ…
Бо
вічне є поруч,
воно не таємне,
Ти
мусиш збагнути це сам, -
Святе
Письмо дійсно є
Богом натхненне,
А
дух, що в
тобі є, то
- храм !
Ти
- Божа дитина,
Хоч
очі жадали, а
руки чинили гріхи ;
Ти,
з тим немовлятком,
небесна родина,
Лише
поверни всі борги…
Покайся
у серці, і
черстве насіння
Сльозами
жалю розтопи ;
Зросте
в твоїм духу
перлина весіння,
Та
лише її захисти…
Від
сонця і зливи,
від граду і
снігу ;
Міцною
рукою Творця !
Бо
той, хто вивчати
став істинну Книгу,
Відкрив
Новий Світ, і
життя…
У
Церкві, дитина
Небесного
Батька, коліна свої
преклони ;
Покайся,
ще в плоті
слабкої людини,
І
в дусі, міцним
далі йди !