Пробач
мені Боже за
те що не
зміг
Зробити
все так я,
як Ти вимагаєш ;
За
те що я
серце своє не
зберіг,
Про
що лише Ти,
мій Спасителю, знаєш.
Та
душу свою не
продав так як Юда
За
золото світу, тобі
вірним був ;
І
Ти мені, Боже,
явив Свої чуда,
За
мене, заблудлого, Ти
не забув.
Блукав
я тернистою стежкою
довго,
І
падав не раз,
піднімався, знов йшов ;
Картав
себе сам жорстоко,
суворо,
Й
нарешті притулок у
Церкві знайшов.
Душа
моя прагне єдиного,
- правди,
Ісус
її дав мені,
чисту мов день ;
І
я Йому служу
не ради пошани,
Не
ради багатства, і
слави людей…
Він
дав мені віру
у себе, в
майбутнє,
Він
дав мені право
на вічне життя ;
І
власне, Він є
це святе, неосяжне,
З
ким зв’язані серця
й души почуття.
Я
більше не хочу
блукати в пітьмі !
Христос
мене вивів на
шлях покаяння ;
Ми
всі є Отця
що на небі,
дітьми,
Прийдемо
до Нього крізь
біль і страждання.
Нехай
в цій дорозі
лютує злий ворог,
І
б’є почуттями нас,
смутку й жалю ;
Голодних
врятує лиш той
хто чув голод,
Хто
в лютий мороз
грів чужих біля
свого вогню !
Ми
будемо разом, я…
ти… всі хто
зайде…
Я
стану цеглинкою в
Церкві Христа ;
Душа
моя спокій, що
прагнула, знайде,
Доріг
є багато, та
віра - одна !