Не
знаю скільки проживу,
коли вмирати,
Не
знаю… тільки сумно
на душі ;
Колись
прийдеться ж мені
світ цей залишати,
А
я ж щасливим
був на грішній
цій землі…
З
тобою ангел мій,
з тобою моя
люба
Я
пізнавав завзяття, спрагу,
втому, і непереможність почуттів ;
З
тобою жив, і
дихав, і тремтів…
тяжка була розлука,
Й
разом з тобою
бути вічно я
хотів !
На
жаль життя це
мить, що рветься
наче тонка нить,
І
вже, кохана, не
будемо просинатись разом
з ранку ;
І
серце вже від
щастя й муки,
не встане більш…
не заболить,
І
не відкриє пам’ять
спогад, як було
жити змалку.
А
як там буде,
десь далеко, в
небі,
Не
знаю… бо Господь
відкрив мені не все
;
Та
Він благословить, коли
у вірі будемо
ми ревні,
Могутнім
виросте, тих наших,
перших свідчень деревце !
Ким
я залишусь в
спогадах майбутніх
Людей,
що ще у
світ цей не
прийшли ?
Не
це важливо… а,
чим стане кожний
до днів судних,
Як
ми з тобою,
мила, іспит свій
здали…
Не
все складеться як
хотілося би, легко,
Життя,
це стежка не
пряма, а звивиста ;
Із
пагорбами, із лощинами…
підчас і, обірветься…
Та
головне, щоби не
виросла між нами,
і між Господом,
- стіна !
Для
цього дій, і
віруй, і молися,
залиш гріхи,
Але
Святих Писань, і
свідчень духа в
собі не лишай ;
І
знай, не повернемо
ми Ісусу всі
борги,
Єдине,
не дозволяй земним
спокусам, щоби звели
тебе за край…
Запам’ятай,
з-за меж не
має вороття, там
вічне пекло,
І
тільки Бог дає
надію, щоб ми
разом завжди були ;
Тому
іди крізь сум,
страждання, біль… у
боротьбу, нестримно і
запекло,
І
будемо ми щасливі,
і на землі,
і в небі
по всі дні…