Не
знаю, що сказати
тобі доле,
Щоб
зрозуміла ти свої
гріхи ;
Бо
все ж, життя
не є широке
поле,
В
якому на підбір
всі колоски…
Твій
виріс в кам’янистім
полі,
Зірвала
його грішника рука ;
Й
дали тобі поради,
в світі мудрі,
Але
від них руйнується
душа.
І
черва точить розум
твого серця,
Ти
не цінуєш справжні
почуття ;
Яке
любов’ю, так звичайно
зветься,
І
ні користі, ні
бруду в ній
нема…
Як
довго будеш ти
гріху у собі
потурати,
Чи
зрада, то є
сенс твого життя ?
Чи
дух брудний, спроможний
чистим стати,
Щоб
не горіти в
полум’ї вогню ?
Бо,
від себе, і
від Бога не
втечеш,
Та
що зруйноване, те
можна відновити ;
В
обмані щастя, віриш,
не знайдеш,
Якщо
цей гріх свій
щиро полюбити !
Бо
знаєш ти де
правда, де брехня,
І
очі закриваєш, бо
в них сором ;
І
стає пеклом кожна
ніч твоя,
Коли
співаєш з демонами
хором…
Молись !...
коли болить твоя
душа…
Молись !...
коли ще можна
врятувати
У
каятті розбите серце,
і ім’я,
Ну
а про що,
від Духа будеш
знати…
Лише
відчуй потребу стати
знов
Такою
чистою, як в
день коли хрестилась ;
І
уникай таємних хитрощів,
і змов,
Щоби
і плоть твоя
у Господі скорилась…
Бо
все земне, це
навіть не початок,
А
перший крок у
вічність, й майбуття ;
Навіть
в гріху, ти
уникай Люцифера печаток,
Не
забувай про щирість
каяття !
Бо
справді, віра на
любов відповідає,
І
знаю я, що
серцем чиста ти ;
Прокинься
доле, гріх тебе
з’їдає !
Бог !...
лише Бог надасть
тобі світи !