Не
плачте рідні в
день коли помру
я,
Бо
вже відмучив, відтерпів
до дна, сповна ;
Й,
не в землю,
що сира є
і безлюдна
Зійду
душею, звідки виходу
нема.
Високий
зміст лиш небо
має, що манить
у простір,
І
зазирає в нього
кожний, тремтячи ;
Та
смертний час захоплює
зненацька, як у
тиші постріл,
І
ти не вибираєш
потім куди йти…
Бо
все рішається сьогодні,
ось в цю
мить… отут…
Здобуток
кожного в його
словах, молитвах й діях
;
І
той хто душу
збереже від заздрості,
і зла недуг,
Увійде
в небо чисте,
насправді, а не
лише у мріях…
Колись
і я земних
турбот непотріб з
себе скину,
І
в новий світ
як блискавка ввійду !
Господь
мені покаже в
своїм домі ту частину,
Яку
я, грішний, у
власних слабостях знайду…
А що чекає :
райський сад, чи
пекла клекіт,
Не
можу знати вже
тепер, на все
свій час ;
На
все він прийде,
коли Бога шепіт
Покличе
душу, щоби забрати
кожного із нас.
Нехай
не буде прикро
тобі, доле,
Коли
від втоми втратиш
щось під час ;
Життя
прожити не так
легко як перейти
поле,
Але
як зробимо оце,
залежить лиш від
нас.
Іди
сміливо, непохитно, твердо
і уперто,
Ламаючи
отруйні стріли які
посилає сатана ;
І
говори правдиво, без
прикрас, відверто,
Не
знаєш бо, коли
обірветься твого життя
струна…
А
я, чи буду
ще, чи ні,
не можу знати,
В
молитві, з вірою,
потрібно йти за
Господом - Христом ;
За
Нього душу всю,
до дна віддати,
А
в Бога є
для всіх людей
однаковий закон !