Не
має ні любові,
ні поваги в
лицемірстві,
Така
людина здатна на
будь що ;
Її
слова, мов роль
в якомусь дійстві,
Й
кохання вона має
за ніщо !
Коли
говориш їй про
справжні почуття,
Вона
все перетворить на
насмішку ;
Бо
має інший сенс,
і вигоду з
життя,
І
власне, так проводить,
мов читає книжку…
Сюжет,
- інтриги, байдуже
що гріх,
Вона
в собі його
не помічає ;
Бо
з рук зрадливих
їсть таємно хліб,
І
думає, про це
ні хто з
людей не знає.
Та
знає Бог, бо
бачить кожний крок,
І
гріх свідомий, зрад,
не пробачає ;
Й
сумний в цій книжці
буде епілог,
Це
і сама людина
може відчуває,
Тому
і злиться, і
ховає сум
В
словах огидних, серцем
зачерствівши,
Бо
б’є й її,
її же зради
глум,
Обманом
на кохання відповівши…
Кричить
вона, - «Зненавидь
же мене,
Бо
неможливо в цьому
бруді жити !
Бо
кожний день я
зраджую тебе,
І
сил не маю
про це говорити…
Не
хочу болі тобі
завдавати,
Та
не відмовлюсь від
своїх спокус ;
І
тільки Бог про
все це буде
знати,
Я
так страждаю, як
колись Ісус» !... –
Та
ні ж, бо
був Христос безгрішний,
Він
не пішов за
плоттю в кайдани ;
А
ти, почувши голос
спокус ніжний,
Зробила
крок у бік
до сатани…
Але,
ніколи не є
пізно повернутись,
Прийти
до Господа, покаявшись
в гріхах ;
В
одежу правди білу
зодягнутись,
Коли
не буде бруду
і в думках…
Бо
є обман, страшніший
від зарази,
Хвороба
- тіло нищить,
лицемірство - дух ;
Прийди
до Бога, не
згадає Він образи,
Лише
Господь твій справжній
й щирий друг !