Не
гордовитий я, не
черствий, не пихатий…
І
заздрість, як свій
гріх, з корінням
вирву геть !
І
голос свідчення для
мене, немов повітря
є жаданий,
Христос
за нас віддав
себе на смерть…
Як
можу я тепер
іще грішити,
Не
бути вдячним Вчителю,
й Творцю ?
Без
Нього я б
давно мав життя
це залишити,
Та
мабуть ще потрібний
я Отцю ?!
Коли
закрию очі, й
уявляю світ
Що
Бог приготував для
Своїх вірних ;
Я
розумію як же
на землі нам жити слід,
Щоб
опинитись серед вибраних
і гідних.
І
перший гріх, це
- гордість, бо
нема чим
Людині
смертній вихвалятися в цю
мить ;
А
головне це бути
відданим й сумирним,
Бо
без Христа провин
своїх, самим, не
виправить.
Коли
відчуєш, - в
груди б’є злий
той,
Спасіння
знайдеш в щирості
молитви ;
Бо
перший крок лишив
Бог за тобою,
На
тлі життя, в
жорстокій миті битви.
Тому
молюсь, - «дай
мені сили Боже,
Пронести
хрест свій через
вирій скрут ;
Мій
дух і серце
укріпи, і розум
може
Більш
не піддасться хитрощам
сатанинських пут»…
І
я, смиренний у
випробуваннях
На
Нову Землю із
сім’єю увійду ;
Набувши
досвіду життєвого в
стражданнях,
Я,
спраглий, вічне джерело
знайду !
Не
гордовитий я, не
черствий, не пихатий…
І
каюсь, й визнаю
усі свої гріхи ;
Бо
Богом був, мій
дух, через батьків
зачатий,
І
лише вірою, я
поверну Йому, і
то не всі,
борги…