Навіщо
нам тепер якісь
слова ?
Того
нема, що було,
промайнуло…
Нехай
й боліла моя
голова
В
розлуці, але вже
серце надихнуло
Твоїм
теплом, очами, сміхом…
рай !
Ти
повернула мене знову
в світ бажання ;
Та
таємниць своїх не
відкривай,
І
не руйнуй тендітне,
тягарем признання…
Бог,
- твій Суддя !
Великий й Милосердний,
Він
знає все : і
дії, і думки ;
Чи був
твій дух в
законі й вірі,
твердий,
Чи
ти віддалась в
руки сатани ?!
Чи
можу я, сам
грішний і слабкий,
Тебе
картати ?... ні… себе
самого…
Пробач
Отець Небесний, Боже
мій,
За
те, що мало
є в мені
святого…
А
ти, кохана, -
ніжна, неземна,
Довірлива
і чуйна мов
дитина ;
В
тобі нема користолюбства, ані
зла,
Ти
чиста у думках,
немов перлина…
За
це і б’є
тебе цей світ
жорстокий,
Тому
і сум є
в лагідних очах ;
Та
не журись, бо
Бог до тебе добрий,
Й
не так як
люди, лише на
словах…
Бог,
- твоя поміч,
Друг і Рятівник,
Довір
Йому, ніколи Він
не зрадить ;
Молись
завжди, Він вірний
Захисник,
Ніколи
серце грубістю не
ранить…
Змиймо
з себе брудноту,
й лютість світу,
Разом
підемо, цілим, по
життю ;
Творцю,
хвали напишемо ми
книгу,
Й
створимо в вічності
- сім’ю !