На
край безодні доля,
зло й брутально
Кидає
мене знов, в
який то раз ;
І
може це скінчилося
б фатально,
Та
знаю я, Христос
мене вже спас…
Тому
радію, хоча плакати
примусив
Мене
мій ворог лютий,
сатана ;
Творця
не зрікся я,
терпіти ж бо
Він мусив
За
гріх і мій,
прип’ятий до стовпа !
Я
лише порох Ним
же сотворений,
А
Він, - Ісус,
на смерть Себе
віддав ;
Щоб
міг я бути,
як і Він,
безсмертний,
І
каже знов, -
«Вставай, іди… і
не сумуй що
впав…
Бо
ти ходити вчишся
мов дитина,
Слабкій
твій крок, та
сильні почуття ;
Вартує
більш від золота
людина,
Яка
мов сокіл рветься
до Отця» ! -
…Не
той спасеться хто
багатий й ситий,
Не
той, хто Бога
лише словом прославляв ;
А
той хто впав,
розчавлений й побитий,
Крізь
сльози болю Бога
прикликав…
Не
заздрив, і не
нарікав на тяжку
долю,
В
молитві сили йти
вперед черпав ;
На
перше місце ставив
не свою, а
Божу волю,
І
хто обманом ні
копійки не надбав…
Не
зрозуміє бідного багатий…
Є
брат один, -
Христос, для всіх
Він все !
Терплячий,
люблячий, смиренний, непохитний…
Від
мене тільки Він
не відверне лице.
Ніколи !...
грішний я, чи
каюсь,
Бо
серце бачить, не
лише слова ;
Нікому
так в любові
не признаюсь,
Коли
з смиренним духом
припаду до ніг
Христа !