Любов
не попрікає навіть
в зраді,
І
терпить лицемірство, і
обман ;
І
не радіє злій,
мов кат, пораді
Коли
стікає навіть кров’ю
з ран…
З
глибоких ран, нанесених
жорстоко
Рукою,
що кохана й
досі є ;
Уста
такі, говорять інше
поза око,
І
в душу чисту
хтось гидкий плює.
О
Боже, будь заступником
моїм !
І
дай стерпіти біль
цю, лицемірства ;
Щоб
залишитись вірним паростком
Твоїм,
Й
знайти чого шукаю
ще з дитинства :
Любов,
надію, вірність, розуміння…
У
цьому світі, де
панує гріх ;
Бо
дав Ти -
дух, людині з
сотворіння,
На
образ свій зробивши
нас усіх !
Ти
є - Любов,
і серце Твоє,
- Правда !
Чому
ж тоді людина
прагне зрад ?
Невже
настільки є міцною
злого влада,
Щоб
йшов у гріх, супроти
брата брат ?!
Чому
спокуса в серце
вірне входить,
Яке
любило понад все,
Христа ?
І
як той розум
блуд й перелюб
родить,
І
бруд стікає в
душу мов іржа ?...
Згадай,
о грішнику, що
Бог з тобою
завжди,
Він
бачить кожний крок
твій, дію, й чин руки ;
Від
Нього не сховаєш
і в пітьмі
правди,
Господь
читає в серці
найпотаємніші думки…
Не
йди у пекло,
бо не гріх
душею
Що
дав Отець тобі,
керує, а любов ;
Не
розлучайся, прошу, в
блуді, з нею,
Покайся,
і почни життя
з Ісусом знов !