|
Коли
оманою гіркою, був
я, спраглий,
З
нещирих рук дарований,
і пив ;
Рвав
серце біль пекельний,
наглий,
Бо
двері я у
темряву відкрив.
І
крок за кроком
йшов навпомацки без
світла,
І
спотикався, й падав,
й знову йшов
Уперто
й твердо, й на устах
моїх молитва, -
«О
Боже мій, як
загубив я знов,
що вже знайшов» ?!
Чому
не вмер ? чому
мене не вбив
Ти ?
Свідомо
ж я від
Тебе відступив,
А
не відкинув геть
спокуси сатанинські !
Чому
же Ти, мій
Бог, мене простив ?
Хіба
ще є в
мені самому частка
неба ?
Я
- порох, грішник ;
я відступник, я
брудний !
Яка
ж в мені,
слабкому, є Тобі
потреба ?
Хіба
я зможу стати
знову як святий ?...
Та
чую голос, -
«ти для Мене
цінний» ;
І
Дух Святий як
блискавка ввійшов !
І
я відчув що
в Господі знов
сильний,
Й
рятунок ще раз
для души знайшов.
Хоч
бив, як хвилі
моря штормового
Мене
спокусник, наче кат,
в лице ;
І
вабив барвами розбещення
земного,
Я
знав, - Ісус
Христос спасе !
Що
я один в
цім світі значу ?...
порох…
Але
душа що з
Господом, - міцна !
Стає
безсилим злий й
підступний ворог,
Бо
Дух Святий для
нього як стіна !
Отрути :
злість, омана, жадібність
і страх
Лікуй
бальзамом молитовним щиро ;
Душа
не стане в
пеклі - тління
й прах,
Її
врятує справжня в
Бога віра !
|