Коли
я до Тебе
в молитвах полину
Мій
Бог, і Заступник,
пробач мою річ ;
І
дай мені силу,
яку Ти дав
Сину,
Щоб
зміг я терпіти
обман віч-на-віч…
Нескорений
людством, підкорений Батьку,
Він
волю Твою чинив
по всі дні ;
І
вчився терпіти біль
зради ще змалку,
І
сильним у вірі
був Він й
на стовпі !
Чи я
заслабкий, щоб жити
як Бог вчив ?
Чи
рани мої більш
Христових болять ?
Чи
я, в блуд
упавши, перелюб чинив ?
Чому
ж душа й
серце мої так
тремтять ?!
Коли
склав завіт я
з Отцем, і
христився,
Відчув
як дух злинув
на мене в
цей час ;
І
я не водою,
а кров’ю омився,
Яку
на хресті Ісус пролив
за нас…
Цей
перший крок, з
вірою в Бога
зробив я,
Та
праця велика попереду
ще ;
І
ім’я Господнє хай
вічно святиться,
Бо
кожний в боргу
перед Ним, з
нас, за все…
Тому
і тремчу, що
не в силах
змінити
Людину,
у спразі її
до гріха ;
Як
важко таку неслухняну
любити,
Та
все ж, ще
сьогодні надія жива !
А
як же болять
серця Отця і
Сина,
Бо всі
перед Ними є
грішні, слабкі ;
Пробач
Боже, в плоті
я тільки людина,
І
є без Христа
мої сили малі…
В
молитві до Бога,
спасіння й натхнення,
А
іспити вже не
тяжкі ;
Бо
справжньою силою є
- віра й
смирення,
І,
вміння прощати борги…