Коли
день згорає, і
сонце сідає,
А
в небі з’являються
місяць й зірки ;
Коли
все навколо у
сні завмирає,
Встаю
на коліна, читаю
вірші…
В
них правда єдина
про землю, і
небо,
Про те, що
було, що чекає
цей світ ;
Ні
хто б не
сказав, й не
відкрив так відверто,
Що
треба робити, як
жити нам слід…
А
треба любити Отця,
що створив все,
Ісуса
Христа, якій викупив
нас ;
Дар
Духа Святого прийняти
у серце,
Не
втративши все це,
від людських образ…
Бо
в тебе є
- Бог, і
Він любить відкрито,
Він
дав тобі світ
цей, Писання Святі ;
За
тебе, і Сина
Його було вбито,
Якій
муки прийняв, терпів
на хресті !
Що
можемо дати, ми,
грішні у тілі,
Хіба
що молитви подяки,
хвали
Отцю
й Сину, в
небі які є,
єдині,
Дають
нам можливість до
Себе прийти…
Читаю
вірші я під
зоряним небом,
І
чую в цей
час, чую голос
Творця ;
Що
вже я не
порох є, а
Божим поетом,
Зерном,
що зростає у
нове життя !
Життя
це, є -
знання, про Бога
й Ісуса,
Про
те, як отримавши
їх, зберегти ;
Тому
кожний вечір я
щиро молюся,
І
мию, мов золото,
Писань вірші…
Це
скарб є, не
буде він тлінним,
Бо
родить у серці,
і віру, й
любов ;
Хто
має його, не
є в світі
бідним,
Тому
що у вічність
дорогу знайшов…