Як
полюбив я щиро
той твій спів !
Та
зрада, то є
частка твого серця…
І
я її приборкати
не вмів,
Немає
крил бо вітер,
не озветься…
Як
вірив я, що
є щасливий ніби,
Що
стали ми з
тобою як одне ;
І
у минулім світ
самотності і біди,
Моє
життя у прірву
не стрибне…
О
Боже мій, які
є дивні люди,
Любов
для них лише
яскрава гра !
В
якій міняються події
і актори,
І
не цінують вони
справжні почуття…
Як
прикро, Боже, мріючи
про крила,
Дізнатись
що скінчився той
політ ;
Що
не моя вже
зовсім та єдина,
З
якою був я
поруч стільки літ !
Та
все ж життя
триває, й не
кінець ще,
І
сили є, й
наснага, і жага ;
І
злий той не
виснажив мене натще,
Бо
кожний день, я
знаю, - боротьба…
За
віру, за любов,
за души…
За
їх тепло, довіру,
мудрість, честь ;
Бо
треба розділити жужіль,
й мушлі,
І
вміти бачити де
правда, а де
лесть…
О
Бог мій, як
Отець і Вчитель,
Дай
бачити й моїх
дій помилки ;
Збагнути
що є в
мене - Утішитель,
Й не
вдарить Він як
зрадник з-за спини…
Не
на людину розум
покладаю
З
тих пір як
зради біль відчув ;
Люблю,
надіюсь, вірую, і
знаю, -
Мої
слова Спаситель завжди
чує, й чув !