Я
за Ісусом піду
на Голгофу,
Щоб
Він гріхи тяжкі
мої простив ;
Серед
шляхів земних знайду
дорогу,
Де
сам Христос колись
ходив…
Лише
Йому я можу
все відкрити,
Лише
Господь - і
зрозуміє, і дасть
сил ;
Не
буде більше серце
так боліти
Коли
згадаю я про
втрату своїх крил.
Тих
крил, що мали
нести душу в
небо…
До
них я звикши,
їх не помічав ;
І
не побачив, є
відкрито браму в
пекло,
З
гріхом ходити поруч
я почав…
Що
сил в ту
ж мить зірвався
я на волю,
І
ланцюги спокус, як
павутиння, скинув геть ;
Всю
ніч молився гаряче,
кричав від туги
й болю
Готовий
за Христом іти
на смерть !...
Коли
ранкове сонце промінь
ніжний
Дало
мені, я впав
без сил, завмер ;
Розбитий
наче човен штормом,
безутішний,
Шкодуючи,
чому сто раз
не вмер !?
Та
сонце гріло, і полум’яніло…
Я
зрозумів що це
ще не кінець ;
Якщо
так серце грішне
заболіло,
Надія
є, простить мене
Отець.
І
я підвівся, і
страху не стало,
А
спокій в душу
увійшов мою ;
І
серце грішне радісно
волало, -
Ісус
Христос як сильно
я Тебе люблю !
Я
за Тобою піду
на край світу,
й далі…
Ні
раді користі, чи
слави, чи чудес ;
Навіщо
б здалися мені людські медалі,
Коли
Ти, - Господи,
за мене вмер,
й воскрес !