Я
одружився з вітром
колисковим,
Якій
мене так лагідно
приспав ;
Він
звів мій розум
запахом бузковим,
Але
якій він впертий,
я не знав…
І
я гадав, зловлю його
вітрилом,
Впокорю
долі силу руйнівну ;
Та
не посадиш вітер
на ланцюг, за
тином,
І
з ним не
створиш ти міцну
сім’ю…
Бо
вітер дме туди,
куди захоче,
Вітрилом
геть напір не
зупинить ;
І
як підчас він
голову морочить…
А як відверто
може обдурить !
О
дай мені терпіння
Ісус милий,
З
тим вітром жити,
маючи мету ;
Бо
якщо я й
в малому буду
вірний,
Він
втратить, може, силу
руйнівну…
О
мій Господь, вітрами
Ти керуєш,
Їх
посилаєш на лице
землі ;
А
голос мій і
в вітрі навіть
чуєш,
Але
я сили маю
замалі…
Бо
коли вітер у
душі панує,
Й
людину водить подихом
своїм ;
Слово,
що в ній,
нічого не вартує,
Стає
катом безжалісним моїм !
Не
зловлю вітер голими
руками,
Не
покерую, бо вітрило
рве ;
А
як печуть на
вітрі свіжі рани !
Я
відступився б, втік
би, зараз, вже !
Тільки
від себе марно,
не сховатись,
Коханець
- вітер, всюди
віднайде ;
Я
вчусь Отця і
Сина не лякатись,
Хоч
вітер в лице
моє дме…
Молюсь
до Тебе, Бог
мій, - захисти !
Спаси
й помилуй, сили
дай терпіти ;
Від
мене вітер злий
той відверни,
Дай
мені милість, хоч
чомусь радіти…
І
може я в
молитві віднайду
Той
спокій, що колись
мав в домі ;
Бо
з вітром я
цього не досягну,
Спаси
мене, Ісусе, в
моїй долі !