Господній
трудівник не має
часу сумувати,
Лікує
інших, замість ран
своїх ;
Бо
дане з неба
йому вміння будувати,
Людей
навчати бачити їх
гріх…
Але,
по-перше, треба власних
ще позбутись ;
По-друге,
усвідомити, що є
то - каяття ;
По-третє,
всім розумом і
серцем навернутись,
Щоб
став Господь, -
змістом життя !...
Бо
справжній вірний, грішника не
судить,
І
злом на зло
його не відповість ;
А
словом будівним, дух
що дрімає, будить,
І
пам’ятає, він так
само гість…
Господар
всіх запрошених цінує,
Ні
хто з гостей
не кращій перед
ним ;
Він
словом щирим немовлят
з руки годує,
Щоб
кожний виріс, і
став в свідченні
міцним.
Та
люди, Бога в
серці забувають,
Коли
їх світ поглине
в прірву справ ;
Знання
гріху натомість здобувають,
Кожний
хоч раз чи
обманув, чи лицемірним
був, чи вкрав…
Таке
життя, так сатана
панує в світі,
Так
душі він від
Господа краде ;
Бо
небеса для нього
назавжди закриті,
І
багатьох ще він
спокусами зведе.
Бо
бути з Богом,
це важка є
праця
У
тому світі де
панує гріх ;
Ще
від народження лиха у
серця вдача,
Та
сатані не дай
себе на сміх…
Обмане
той улесливо, бо
смуток
Панує
там насправді де
він є ;
Господь,
твоя - Надія,
і притулок,
Ніколи
Бог в спокусу
не введе !
Того
хто кається пробачить
завжди Він,
Всі
спотикаються, ходити бо
ще вчаться ;
Та
промайне, й як
дим розтане часу
плин,
Життя
таким коротким, наче
сон це, здасться…
Тому
живи з відкритими
очима,
Пробач
того, хто зрадив
й відступив ;
Лише
у вірі є
та, справжня, мужність й сила,
Й
для цього Бог
тебе земним створив…