Для чого сум
твою полонить душу ?
Чому
земних маєтків прагнеш
ти ?
Ще
вчора сам казав,
- «я не
порушу» !
Що
сатані до тебе
не ввійти…
Бо
міць твоя не
в золоті, й
багатстві,
І
не в будинках,
чи в машинах,
чи в грошах ;
А
в тім святім,
небеснім, справжнім братстві,
Яке
живе, і буде
жити у віках !
Бо
що земне ? хто
забере його з
собою ?
Свою
освіту, гонор свій,
свій фах…
Нехай
сміються зараз наді
мною,
Та,
кожна людина -
всесвіт є, є
- храм !
Земне
минеться, тимчасовість долі…
Ще
й не такі
були, і де
вони тепер ?
Бо
сенс життя, -
коритись Божій волі,
І
пам’ятати, що Христос
за тебе вмер !
Хіба
Господь створив цей
світ намарне ?
Хіба
слова Його брехливі
є ?
Нехай
життя підчас буває
хмарне,
Та
знай, багатство нищиться
й гниє…
Твій
Бог тобі дав
більше у стократ,
Всю
землю й небо,
мріяти й творити !
Не
відбере цього тиран
земний, чи кат,
І
Божий крок йому
не зупинити…
Отець
назавжди тебе полюбив,
І
не сумуй, що
ніби ти є
бідний ;
Щасливий
ти, бо Він
від тебе скрив
Шлях
до розпусти, ідолів,
і рабства…
Коли
людина є рабом
своїх речей,
Їх
береже, їх любить,
і живе для
них ;
Примарна
Божа правда для
її очей,
Бо
повна вона дум
і діл земних…
А
ти, коли ти
Богу вірно служиш,
Май
спокій і терпіння
до таких ;
Ти
заздрість, й спрагу
до марного вбити
мусиш,
Та
наставляй, духовно ще
сліпих…
Той
прийде час коли
всі блага світу
Як
порох стануть в
значенні, й ціні ;
А
кожний принесе Творцю
лише молитву,
І
зараз обери, ти
будеш з Ним,
чи ні…