|
Був
чоловік той ростом
невеликий,
Не
мав плечей могутніх,
тихо промовляв слова;
Та
дивував всіх погляд
цей глибинний,
Що
був в очах
апостола Павла.
Він
свідчив про воскреслого
Христа,
Що
є - Месія,
і Спаситель світу !
І
сповідь його щирою
була,
В
покорі серця промовляючи
молитву.
Слова
Павла мов зерна
дали сходи,
Як світло вони
стали у пітьмі;
Він
не шукав від
Бога нагороди,
Просив
лише щоби Господь
простив його гріхи.
Колись
блукав неначе лев
голодний,
Шукаючи
поживу день і ніч;
І
вчителями навчений, був
вірний, і жорстокий
До
тих, хто, як
гадав він, відступив.
Аж
раптом сам Ісус
йому з’явився,
І
серце встало, в
захваті… німе !
Він
світлом правди в
мить оту омився,
Й
відкрив свідомість, -
слово Бога є
живе…
…Колись
і я блукав
народженим в пітьмі…
Та
Бог привів мене
в Христову Церкву
Правди ;
І
взнав я, що
Пророк є на
землі,
І
що сам Дух
Святий дає йому
поради.
Від
Отця й Сина,
Дух цей промовляє,
І
книга є, що
відкриває світ ;
І
та людина що
її вивчає
Не
заблукає, й не загубить
віри слід…
Христос
Павлу цей шлях
вказав, простивши,
А
Джозеф Сміт його
же відновив ;
Бо
Бог звелів їм
це зробити, полюбивши
Тебе
й мене, коли
ще нас творив !
|